✕
Перейти до вмісту

Чола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

சோழர் குல
Імперія Чола
Царство
4 ст. до н.е. – 1279 Держава Пандья Flag
Чоли: історичні кордони на карті
Чоли: історичні кордони на карті
Межі держави станом на середину правління Раджендри I, близько до моменту максимального розширення
СтолицяПугар, Ураюр, Пазхаяраї, Тханджавур, Ґанґайконда-Чолапурам
МовиТамільська
Форма правлінняМонархія
Історія 
• Засновано
4 ст. до н.е.
• Середньовічна держава
848
• Зникла
1279
Населення
Наступник
Держава Пандья Image
Image Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Чола

Чола (там. சோழர், МФА: ['t͡ʃoːɻə]) — держава, що існувала на території Південної Індії під владою однойменної дравідської тамільської династії з 4 століття до н. е. до кінця 13 століття н. е., хоча частину цього часу як залежне князівство.

Image
Храм у Ґанґайконда-Чолапурамі, 1030 рік
Image
Брама храму Брахідеешварар у Тханджавурі, поч. XI ст.
Image
Храм Айраветасвара у Дарасурамі, XII ст.
Image
Шива, Національний музей східних мистецтв Ґіме

Історичні згадки

[ред. | ред. код]

Існує дуже мало письмових свідчень про Чолів до VII столітт. Основними джерелами інформації про ранніх Чола є давня тамільська література Санґам (близько 600 року до н. е.)[1], усні перекази, релігійні тексти, храмові та мідно-гравійні написи. Історичні події отримали величезну увагу в пізній період Чоли в довгих міфічних генеалогіях, включених до мідних грамот X та XI століть. Найдавніша версія цього знайдена на пластинах Анбіла.

Чола згадуються в едиктах Ашоки як одні з південних сусідів імперії Маур'їв (Великий наскельний едикт Ашоки № 13)[2][3], що були з ним у дружніх відносинах[4]. Також є короткі згадки про країну Чола та її міста, порти та торгівлю в «Періплі Еритрейського моря», а також у дещо пізнішій праці античного географа Клавдія Птолемея. Історична поема «Махавамса» V ст. розповідає про кілька війн між мешканцями Шрі-Ланки та Чоласа у I ст. до н.е.[5]

Назва

[ред. | ред. код]

Поширена думка полягає в тому, що Чола є назвою правлячої родини або клану з незапам'ятної давнини. У тамільському лексиконі Чола означає «Соажі» або «Саей», що позначає новостворену державу[6].

Інші поширені назви для Чола: Чода[7], Кіллі (கிள்ளி), Валаван (வளவன்), Сембіян (செம்பியன்) та Ченні[8]. Кіллі, можливо, походить від тамільського «кіл» (கிள்), тобто «копати» або «розрубувати», і передає тотожність до землекопа або працівника землі. Це слово часто є невід'ємною частиною ранніх імен Чола, але майже виходить з ужитку в пізніші часи. Валаван, найімовірніше, пов'язане з «валам» (வளம்) – родючість і означає власника або правителя родючої країни. Сембіян зазвичай сприймається як нащадок Шибі – легендарногоіндуїстського героя, чия самопожертва, врятувавши голуба від переслідування сокола, фігурує серед ранніх легенд Чола[9]. Ченні тамільською мовою означає «голова».

Історія

[ред. | ред. код]

Раннії Чола

[ред. | ред. код]
Докладніше: Раннії Чола

Династія походила з родючої долини річки Кавері. Про перших царів Чола відомо переважно з міфів і легенд[10]. У довгих міфічних генеалогіях платини Анбіла наведено 15 імен до Віджаялая Чола, включаючи історичні Карікала, Перунаркіллі та Коченганнан. Пластина Тірувалангаду збільшує цей список до 44, а пластина Каньякумарі — до 52. Існують й інші списки, зібрані з літературних творів, таких як Калінгатупарані. Жоден з цих списків не збігається. Вони розповідають про володаря Кантамана, нібито сучасника мудреця Агаст'ї, чия відданість призвела до створення річки Кавері[11]. Також є історія про царя Ману, який засудив свого сина до смерті за те, що той випадково вбив теляту.

Ймовірно засновником держави був Іламчетчені. У «Махавамсі» згадується, що у 235 році до н.е. Еллалан Чола вдерся до Анурадхапури на Шрі-Ланці та завоював ї за допомогою армії Майсуру[12]. Тут він панував до 161 року до н.е., коли його було переможено Дутугемуну.

Наприкінці III ст. до н.е. Чола утворили союз з державою Чера проти Пандьї на чолі із Недунджчеліяна II, але союзники зазнали ніщивних поразок, що ймовірно сприяло початку послаблення Чола на півдні Індостану.

У II ст. до н.е. над Чола встановлено зверхність з боку держави Магамеґаваганів, що тривала до початку 100-х років н.е. У I ст. до н.е. також визнає зверхність держави Пандья. Протягом I—III ст. відбуваються культурні і торговельні контакти з Римською імперією, а держава Чола переживає економічне піднесення. В цей час столицею Чола стає Пугар[13].

Серед царів Чола цього періоду виокремлюють Карікалу та Коценганнана[14][15]. Немає можливості встановити порядок успадкування, закріпити їхні родинні стосунки один з одним та з багатьма іншими правителя того ж періоду[16]. Карікала вів проти Чера та Панд'я, які утворили союз з близько 10 держав. У битвах при Венні і Вакайппарандалаї армія Чола завдала ворогам рішучих поразок, внаслідок чого встановив владу над регіоном Тамілакам[17]. Потім Карікала Чола здійснив військовий похід на Шрі-Ланку, де захопив 12 тис.сінгалів, яких було перетворено на рабів[18]. Коценганнан також успішно воював проти Канайккала Ірумпорая, володаря Чери.

Відомо про внутрішню війну між Чола за владу. Наланкіллі та Недункіллі. Недункіллі ізолювався у форті в Авурі, який облягав Мавалаттан, молодший брат Наланкіллі.

Image
Чола у 300 році

Дхармаварчолан і Кіллівалаван перетворили святилище Шрірангам на великий храм, який зберігся до тепер. Вони заклали фундамент та основні будівлі. Наланкіллі, Тіру Мангай, Куласекаран, Раджамахендра та Тіру Вікрама було названо в храмі Шрі Ранганатхар у Тіруччіраппаллі як предків Кіллівалавана[19][20].

Перехідний період

[ред. | ред. код]

Перехідний період тривав близько 3 століть від кінця епохи Сангам (близько 300 рік) до періоду, коли Пандья та Паллави домінували на півдні Індостану. Але спочатку у III ст. Калабра вторглася сюду, підкоривши тамтешні держави, зокрема й Чола, та правила до VII ст.[21][22][23]. Їх витіснила династія Пандья на межі VI—VII ст. під орудою Кадунгона[24][25].

Про долю Чола протягом цих століть відомо небагато. Вони являли собою маленьке князівство, хоча їхню гілки простежують до кінця V ст. в Раяласімі, чию державу згадується Юань Чан у VII ст.[26]. Відомі своїх будівельними роботами 1-й пол. V ст. Варараметаван та його син Кулаккотан. наприкінці того ж століття Чола укладає союз з Чера, закріплений шлюбом між Налконаї, донькою володаря Чола, й Недум Чералатана, про що свідчить поема «Шиллападікарам»[13].

Частина Чола мігрувала зі своєї рідної землі Урайюр до земель телугу та правили звідти як васали Паллавів десь з 540 року. Кілька родин Чола, таких як Ренаті Чола, Поттапі Чола, Неллор Чола, Веланаті Чола, Наннуру Чола, Кондідела Чола, існували та стверджували, що походять від стародавнього царя Карікала Чола[27]. До сер. VIII ст. більшість гілок Чола перебували під зверхність Пандья, потім розділилися між Пандья і Паллавами.

Разом з тим Пандья та Паллави брали заміж принцес з династії Чола, можливо, з поваги до їхньої репутація як давнього роду[28]. Численні написи Паллавів цього періоду згадують про їхню боротьбу з повстаннями Чола[29].

У другій чверті IX ст. Поттапі Чола під орудою раджи Віджаялаї зумів відновити незалежність свого князівства[30].

Імперські Чола

[ред. | ред. код]
Докладніше: Імперія Чола

Період розквіту влади династії приходиться на проміжок часу з кінця IX століття до початку XIII століття[31]. Віджаялая скористався нагодою, що виникла внаслідок війни між Пандья та Паллава близько 850 року, захопив Танджавур у Муттараяра та заснував імперію Чола, прийнявши титул «раджакесарі»[32]. Адітья I скористався розбратом у середині держави Паллавів, щоб збільшити свою владу. 885 року разом з останніми Чола перемогли династію Пандья, окупували значну частину їх земель, за цим. 897 року було переможено Паллавів, а їх землі приєднано до імперії Чола. Водночас було встановлено союз з династією Західних Гангів. 903 року приєднано царство Конгу.

Image
Володіння Парантаки I

Продовжив розширення володінь наступний раджакесарі Парантака I, стикнувшись с союзом Пандья і сінгальською Анурадхапурою, яким 925 року було завдано поразки. Втім військова кампанія на о.Ілангай не досягла бажаного з підкорення острова. Проте Парантака I прийняв титул паракесарі. За цим було розширено імперію Чола до річки Неллора в Індостані, встановлено зверхність над державами Чера і Західних Гангів, що призвело до конфлікту з Раштракути, але зазнав поразки 949 року у війні з Крішною III, втративши регіон Тондаймандалам[33][34]. Ця поразка призвела до внутрішньої нестабільності протягом 30 років, що настала після смеріт Парантаки I у 950 році. У 957 року володіння Чола зменшилися до невеликого володіння навколо Танджвура.

Відновлення потуги почалося з панування Парантаки II. Відбувалося накопичення ресурсів та посилення війська. Було завдано поразки Пандьї під командуванням спадкоємного принца Адіти Карікалана перемогла пандій та розширила королівство до Тондаймандалама. Адіту Карікалана було вбито в результаті політичної змови.

Лише за Раджараджі Чоли I та його сина Раджендри Чоли I, держава стала значною військовою, економічною і культурною силою Південної та Південно-Східної Азії[35][36]. Протягом 993—994 років було переможено держави Пандья, Чера і Анурадхапура, землі яких було приєднано до імперії Чола. 998 року було подолано Західних Гангів. У 1000 році Раджараджа I провів землевпорядкування, щоб ефективно мобілізувати ресурси своєї імперії[37].

Невдовзі починається період тривалих війн з Західними Чалук'ями, яким у 1002—1003 і 1007—1008 роках завдано поразки. 1006 року встановлюється зверхність на державою Хойсалів. За цим укладається союз зі Східними Чалук'ями, що забезпечив прямий шлях до гирла Гангу, а потім з державою Парамара. 1010 року завдається поразка Раннім Східним Гангам.

Image
Імперія Чола за панування Раджендри Чола I

Раджендра Чола I підкорив значну частину Південної Індії та остаточно Шрі-Ланку 1017 року[36]. Він розширив володіння до Ганга, розгромивши 1019 року Ранніх Східних Гангів, у 1020—1024 роках Махіпали, правителя Пали, 1022 року встановлено зверхність над Східними Чалук'ями. Потім відбулося підкорення монського царства Пегу і укладено союз з Паганським царством, захоплено узбережжя араканського царства Лемро, скориставшись війною останньої проти Весалі. Також він успішно вдерся до островів Малайського архіпелагу, підкоривши 1025 року державу Шривіджая,[38], завдяки чому було встановлено владу над узбережжям Малакки (підкорено Лангкасуку і Тамбралінгу), Суматри, західного Калімантана, Камбоджи в гирлі Меконгу (в обмін на допомогу проти Двараваті)[39][40]. У 1031—1035 і 1042—1044 роках велися успішні війни проти Західних Чалук'їв, внаслідок чого підтверджено зверхність над Хойсалами і Західними Гангами й встановлено над Кадамбою.

1045 року Шривіджая скинула владу Чола. У 1046 і 1050—1054 роках велися нові війни проти Західних Чалук'їв, які спочатку були успішні для нового паракесарі Раджадхіраджи I, який зрештою зазнав поразки й загинув у битві при Коппамі[41]. Припинення активної політики відбувається зі вступом на трон Раджендри II, який зосередився на зміцненні держави, внаслідок чого було втрачено зверхність над Пегу, яку захопило Паганське царство, узбережжям Аракан.

Але вже Вірараджендрі у війні 1063—1068 років завдати поразки Західними Чалук'ям. За цим завдано поразки Раннім Східним Гангам, що призвело до остаточного занепаду цієї держави.також придушено численні повстання в імперії. 1068 року переможено Шривіджаю, після чого у новій війні до 1070 року завдано рішучої поразки Західним Чалук'ям[42][41].

Пізні Чола

[ред. | ред. код]

Зі смертю Атіраджендри 1070 року припинилася основна лінія Імперських Чола. Влада перейшла до побічної гілки Чола-Східіні Чалук'ї. У 1075—1076 роках велася успішна війна проти Західних Чалук'їв. 1077 року Кулотунга Чола I приєднав до своєї імперії Шривіджаю. Невдовзі після цього підкорено державу Кедах на узбережжі Малаккського півострова1118 року було приєднано державу Східних Чалук'їв[43][44]. Підтримувалися дипломатичні відносини з Паганським царством, Кхмерською імперією, імперією Сун[45].

У 1126 і 1133 роках Віккрама Чола завдав значних поразок Сомешварі III, раджахіраджі Західних Чалук'їв, підтвердивши гегемонії Чола на півдні Індостану. Це дозволило наступнимволодарям — Кулотунзі II і Раджараджі II — зосередитися на внутрішніх справах, що підтверджується будівництвом третього грандіозного храму Айраватешвари у формі колісниці в Дхарасурамі на околиці сучасного Кумбаконаму. Зі значними труднощами Раджадхіраджа Чола II зміг утримувати підкорені та залежні держави, але вже почалися кризові явища.

Занепад

[ред. | ред. код]
Image
Володіння на момент смерті Кулотунги Чола III

Протягом свого панування Кулотунга Чола III вимушен був боротися проти повсталих залежних царств, що тривалий час вдавалося. 1188 року переможено Віра Балалу II, магараджахіраджу держави Хойсалів, знову підкорено Шрі-Лану, держави Чода, Чера, 1205 року було підкорено Джатавармана Куласекхара, володаря Пандьї[46]. разом з тим володіння на Малаккському півострові та Зондських островах було остаточно втрачено. Нова війна проти Пандбї у 1216—1217 роках виявилося вкрай невдалою. Кулотунга Чола III спочатку зазнав ніщивної поразки від Маравармана Сундари Пандьї I, а 1217 року вимушенбув визнати зверхність останнього. При цьому держави Хойсалів і Кадамба здобули незалежність від Чола.

За панування Раджараджи III імперія Чола прийшла у остаточний занепад, втратила більшість володінь на південь від річки Кавері. Вимушена була укласти союз з Хойсалами, що ставали в регіоні значною силою. Раджендра Чола III намагався переламати ситуацію, здійснивши успішні походи до Куддаппи[47]. 1250 року завдав поразки Пандьї, змусивши її володаря Маравармана Сундарі Пандью II визнати зверхність Чола. Це призвело до союзу Хрйсалів і Пандья проти Чола[48]. визнати свою зверхність. Вже у 1260-х роках Раджендра Чола III зосередився на обороні, маневруючи між Пандья і Хойсалами. Але 1275 року починає війна з Пандья, яка завершилася цілковитою поразкою Чола[49].

Втім Чола збереглися, але вже як васали Пандья, а потім Мадурайського султанату. Ймовірно володіння обмежувалися Танджавуром. На початку XVI ст. відомий Вірашехара Чола розпочав успішні дії проти Пандья, що на той час були васалами Віджаянагарської імперії. У відповідь магараджахіраджа Крішнадеварая Тулува відправив війська на чолі із Нагаманаяком, що переміг Чола, захопивши Танджвур і Мадурай, вбивши Вірашехару та усіх Чола, знищивши цим цю династію. На цих Мадурайське, а згодом Тханджавурське наякства[50][51][52].

Територія

[ред. | ред. код]

У період піднесення 1010—1200 років імперія Чола простягалася від північних частин Шрі-Ланки на північ до басейну річок Ґодаварі-Крішна, узбережжя Конкан у Бхаткалі, охоплювала Малабарське узбережжя, а також Лаккадівські, Нікобарські, Андаманські та Мальдівські острови, контролювала узбережжя Суматри, Яви, Малаккського півострова і західного Калімантана[53].

Столиці

[ред. | ред. код]

Ураюр (тепер частина Тіручірапаллі) був найдавнішою столицею[54]. Каверіпаттінам також служив ранньою столицею Чола[55][56]. Протягом I—III ст. столицею Чола був великий порт Пугар (сучасний Пумпугар).

В імперіський період початковою столицею був Танджвур. Раджендра Чола I побудував нову столицю під назвою Ґанґайконда-Чолапурам, щоб відсвяткувати свої перемоги в північній Індії[57].

Устрій

[ред. | ред. код]

Тут одною з перших в Індії розвинулася централізована система уряду і організована бюрократія. На чолі стояв монарх, що в різні періоди носив титули раджи, магарджи, раджакесарі або паракесарі, почесні титули — чакравартігал та трібхуваначакраварті (володар трьох світів), шивападасехаран. Йому належала вища політична, військова, судова і сакральна влада. Його накази дуже детально записувалися в написах, зазвичай на стінах храмів. За точний запис усних наказів відповідав особливий тірумандіра олай наягам, який безпосередньо записував усні накази на рукописах з пальмового листя. справедливість наказів короля залежала від доброти людини та її віри в Дхарму – почуття справедливості та правосуддя. Стародавнє суспільство не очікувало від уряду нічого, крім загальної безпеки. Навіть спірні питання передавалися придворним лише в крайньому випадку.

«Заступником» правителя був спадкоємець трону (ювараджа). Посадовці мали різні титули, такі як мараян та адігарігал. Старшинство між одними й тими ж сановниками позначалося кваліфікаційними титулами, такими як перунданам та сірутанам. Одним із важливих таких посадовців були податкові чиновники, відповідальні за надходження та витрати уряду.

Діяльність місцевих чиновників постійно перевірялося. Володар час від часу подорожував країною та проводив розслідування щодо місцевої адміністрації.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

Територія поділялася на провінції (манадли), які у свою чергу складалися з округів (коттам[58], з часів Раджараджи I — валанаду[59]), які поділялися на райони (наду)[60]. Район складався з групи сіл (куррам). Найнижчою адміністративною одиницею було село. Таніюр був великим селом, достатньо, щоб бути окремим куррамом.

Image
Адміністративний поділ імперії Чола на початку XII ст.

На піку імперії Чола існувало 8-9 манадли, але їх назви й кордони постійно змінювалися. Їх очолювали молодші сини та брати правителів.

Разом з тим частиною імперії вважалися різні залежні держави й вождіства, що мали різний ступінь самостійності або автономії[61][62]. З часів Раджараджи I до панування Віккрами включно, коли влада імперії досягла свого піку, ці спадкові залежні правителі та місцеві князі майже зникли з записів Чола та були або замінені, або стали залежними чиновниками, завдяки яким покращилося управління, і імператори змогли здійснювати тісніший контроль над частинами імперії[63].

Особливістю управління було наявність народних зборів, інколи цілих провінцій. Райони та міста (нагарам) мали власні збори. Втім, щодо організації та функцій цих зборів залишилося небагато інформації.

Збори у селах мали різний характер: без формальних правил або процедур називалося ур; у брагманських селах — сабга (у великих селах — магасабха). Останні розпоряджалися землями громади, відповідали за збір податків, вирішували дрібні карні справи. Усі члени зборів-сабга обиралися за жеребом на рік.

Володарі

[ред. | ред. код]

Суспільство

[ред. | ред. код]

Кастова система становила основу суспільства й відігравала певну роль в управлінні Чола[64]. Домінуючим був аристократичний стан (група з 6 каст веллалар), сплачували податки та данину монархії та військовим[65]. Веллалари забезпечували посадовців, більшість армійських командуючих, нижчі чини бюрократії та очільників сіл та груп сіл[66][65].

Каста улавар складалася з сільськогосподарських робітників, а селян називали каламари. Селяни займали одне з важливих положень у суспільстві[66].

Громада Кайколар складалася з ткачів та торговців, які також утримували армії. У період Чола вони відігравали переважну торговельну та військову роль[67].

Право

[ред. | ред. код]

Правителі Чола були верховними суддями, їх часто називали сенгол-валаван («володарями, що встановили справедливе правління»)[68]. Правосуддя в імперії Чола було переважно місцевою справою, де незначні суперечки вирішувалися на рівні села[69]. Покарання за незначні злочини були у формі штрафів або вказівки правопорушнику зробити пожертву на благодійний фонд. Навіть такі злочини, як ненавмисне вбивство або вбивство, каралися штрафами. Злочини проти держави, такі як державна зрада, розглядалися та вирішувалися самим володарем, і типовим покаранням у таких випадках була або страта, або конфіскація майна. У всіх доступних на сьогодні записах знайдено лише один випадок смертної кари[70].

Сільські збори мали великі повноваження у вирішенні місцевих суперечок. Спеціальні суди (ньяяттар) розглядали справи, що не підпадали під юрисдикцію сільських зборів. Покарання в більшості випадків були у формі пожертвувань храмам або іншим фондам. Засуджена особа сплачувала свої штрафи в місці під назвою Дармаасана. Немає багато інформації про судові процедури чи судові записи.

Не було різниці між цивільними та кримінальними правопорушеннями. Іноді цивільні суперечки затягувалися, поки час не пропонував рішення. Такі злочини, як крадіжка, перелюб та підробка, вважалися серйозними правопорушеннями. У більшості випадків покаранням було зобов'язання правопорушника постійно підтримувати горіння лампа в храмі.

Економіка

[ред. | ред. код]

Основу становило сільське господарство, ремісництво і торгівля. Вся оброблювана земля належала до одного з трьох володіння: селянська власність (веллан-вагай), служіння (сановникам і воякам) та благодійність, що випливала з благодійних пожертвувань. Веллан-вагай поділялися на: один безпосередньо сплачував державі змінний річний дохід, а інший сплачував фіксовані внески державним установам, таким як храми, до яких вони були призначені[71]. Девадана належала сільським громадам, а брамадея — храмам і окремим брагманам. Резервуарні комітети (ері-варіям) та садові комітети (тотта-варіям) були такими ж активними, як і храми, маючи величезні земельні, людські та грошові ресурси.

Уся орна земля підлягала ретельної кадастризації. Володіння належало належним чином реєструвати. Це було викликано тим, що переважну частину економіки складали продукти сільського господарства. Також ними часто платили податки, велася внутрішня та зовнішня торгівля. Близько 1089 року н. е. Кулоттунга I провів масштабне повторне обстеження, зафіксувавши площу земель та їх оцінку, межі сіл та спільні права всередині села, включаючи спільні пасовища.

Для більшого розвитку економіки всередині країни володаря Чола проводилися значні меліораційні та іригаційні роботи, були прокладена мережа якісних доріг. Окрім буріння свердловин та викопування резервуарів, Чола будували великі кам'яні греблі на річці Кавері та інших річках, а також прокладали канали Уйякондан, Раджендран вайккал та Сембіян Махадегві вайккал для розподілу води по великих ділянках землі[72]. Раджендра Чола I викопав поблизу своєї столиці штучне озеро, яке наповнювалося водою з річок Колерун та Веллар — в Солагангамі завдовжки бл. 26 км і був забезпечений шлюзами та каналами для зрошення земель у сусідніх районах[73] Ще одне дуже велике озеро цього періоду, яке залишається важливим джерелом зрошення, — це Віранамері поблизу Каттуманнаркойлу, засноване Парантакою Чолою I. Інші озера цього періоду включають Мадурантакам, Сундра-чолаперері та Кундавай-Перері[74].

Частина продукції сіл віддавалася храмам, які реінвестували частину накопиченого багатства у вигляді позик поселенням[75].

Урайюр був центром бавовняного текстилю, який оспівували тамільські поети[76][77]. Правителі Чола заохочували ткацьке виробництво[78]. В імперський період ткачі почали організовуватися в «гільдії»[79]. Вони мали власний «квартал» у всіх містах; найважливішими ткацькими громадами в ранньому середньовіччі були Саліяри та Кайколар[80]. Також шовкоткацтво досягло високого рівня майстерності, і Канчіпурам став одним з головних центрів виготовлення шовку і шовкових тканин[81][82].

Значного розвитку досягла металообробка, яку захоохочуваи Чола[83]. Насамперед ремісники часів Чола відомі були вутц-сталі — тигельної сталі, що характеризується візерунком смуг та високим вмістом вуглецю, яку вперше стали виготовляти самі Чола[84]. Ювелірне мистецтво досягли високого рівня досконалості. Морська сіль вироблялася під наглядом та контролем уряду.

Внутрішня і зовнішня торгівля базувалася на трьох рівнях: на місцевому сільськогосподарські поселення формували основу для торговельних міст, які діяли як центри перерозподілу товарів зовнішнього виробництва, призначених для споживання в місцевій економіці, та як джерела продукції, виготовленої ремісниками-нагарам для міжнародної торгівлі. На вершині цієї системи стояли елітні торговельні групи (самаями), що організовували та домінували в міжнародній морській торгівлі регіону[85].

Внутрішня торгівля кількома товарами здійснювалася організованими торговельними групами. Торговці організовувалися в гільдії, які іноді називалися нанадес. Найвідомішими з них були гільдії Маніграмам та Айяволе, хоча існували й інші гільдії, такі як Анджуваннам та Валанджіяр[86]. Для захисту вона наймали вояків[87].

Зовнішня торгівля була доволі розвинена ще часів Ранніх Чола. Тоді їх столиця Пугар була частиною індо-римської торгівлі. Згідно Іланко Адікалу багатства цього міста настільки величезні, «що він не збіднів би, - прийди сюди гості з усієї великої землі». Торговці прибувають у Пугар «в надії здобути багатство», римляни «не знають збитків у своїх справах», а їх будинки згадуються, як приклад, що викликають здивування багатств Пукара поряд з «житлами з пишними прикрасами» та «палацами з загратованими вікнами»[88]. Квартали закордонних купців було розташовано у передній частині міста узбережжя, тоді як заможні індійські купці (як місцеві, так й з Чери, і Пандья) мешкали іншому кінці міста. Кожна з вулиць була пов'язана з певним крамом:. були вулиці торговців фарбою, ароматною пудрою, освіжаючим запашним сандалом, зерном, цукром, вином тощо[89]. Крам торгівців зберігався у великих державних коморах (мандрах), що було споруджено коштами магарадж Чола, які активно сприяли вигідній міжнародній торгівлі.

Завдяки потужному флоту імперії Чола з кінця IX ст. торгівля велася з державою Пала, монськими царствами, Шривіджаєю, Танджунгпурою, імперією Тан, Аббасидським халіфатом[90]. У XI ст. встановлюються торговельні відносини з імперією Сун[91][92]. Фрагмент тамільського напису, знайдений на Суматрі, згадує назву торговельної гільдії «Нанадеса Тісайяйіратту Айнутрувар» (дослівно «П'ятьсот з 16 країн і тисячі напрямків»), яка була торговельною гільдією, відомою в країні Чола. Написи датуються 1088 роком н. е., що чітко доводить активну заморську торгівлю в період Чола. Основними експортними товарами були бавовняні тканини, шовк, вутц-сталь[93][94].

Опадаткування

[ред. | ред. код]

Державний податок становив 1/6 валового врожаю, який сплачувався натурою або грошима. Земельний (ірайкудігал) та торговий податки були основним джерелом доходу[95]. Майже у всіх селах чітко було встановлено розмежування між особами, які сплачували земельний податок, і тими, хто його не сплачував.

Існували також податки на маслобійні, ставки, худобу, ринки, майстерні. Уряд Чола дуже усвідомлював необхідність справедливого та точного збору податків для функціонування державного апарату. Податкові записи не були посібниками з вимагання, а ретельно веденими записами прав на землю, заснованими на повних розслідуваннях та точних обстеженнях, і оновлювалися шляхом регулярних обстежень.

Окрім податків, що збиралися центральним урядом, кілька місцевих органів мали право збирати мита та інші податки. Частина доходів зберігалася для правителя. Решту використовували на громадські роботи, такі як будівництво доріг, храмів, штучних водойм, забещпечення армії.

Податкові чиновники відповідали за збір податків. Вони також регулювали надходження та витрати храмів, купували землю від імені сільських зборів, засвідчували та сертифікували важливі документи, складені місцевими органами влади, такими як сільські ради, очолювали села чи міста.

Гроші

[ред. | ред. код]
Image
Золота кахавану Раджараджи I
Image
Срібна монета Уттама Чола

Карбувалися золоті (пагода, фанбам та кахавану), срібні (касу, кахавану), мідні (масса, касу) монети[96]. Найбільша кількість монет була викарбована за панування Раджараджи I. Імперія Чола мала складну систему карбування монет, яка включала низку срібних номіналів, таких як вараха, касу та пон, що використовувалися виключно для торгівлі. Золоті монети використовувалися для більших транзакцій, а мідні — для менших.

Часто зустрічається тигр, що сидить (емблема Чола), поруч із двома рибами (символ Пандья) та луком (символ Чера), що символізує їхню гегемонію Написи зазвичай виконувалися шрифтом нагарі, вказуючи ім'я правителя.

Фанбам (фанам) становив 0,5—0,74 г, пагода — 3,52 г. Золоту кахавану карбували вагою 4,4 г, також були 1/8 кахавану вагою 0,45—0,75 г. Також поширена була срібна кахавану вагою 4,38-4,4 г і його поділи: 1/2, 1/3, 1/8[97].

Мідні касу карбували у III ст. вагою, 15—1,7 г. В імперський період карбувалася масса вагою 3,6—4,6 г містили зображення царя з лотосом або зігнутою мушлею у лівій руці біля обличчя, у правій — скіпетр. Поруч знаходиться невеликий світильник. На зворотному боці зображено богиню, що сидить. Поруч ім'я володаря[98]. Також карбувалися монети з чотирма кулями або квіткою жасміну з крапкою в центрі та півмісяцем угорі праворуч від царя, що стоїть[99].

Військо

[ред. | ред. код]

Складалася з кінноти, слонячого корпусу, піхоти та флоту. За часів ранніх Чола основою були піхотинці й слони з вояками в хаудах. Слони відігравали важливу роль в армії; імперія мала численних бойових слонів, які несли на спинах величезні хауди (будинки). Ці хауди були сповнено солдатів, які стріляли х луків на великі відстані та билися списами в ближньому бою[100]. Існували підрозділи лучників та мечників, останні з яких були найпостійнішими та найнадійнішими військами.

Армія була розкидана по всій країні та розміщена в місцевих залогах або військових таборах, відомих як кодагами. Вони відповідали за збір податків та підтримку правопорядку в цих регіонах. Вони також діяли як стримуючий фактор проти будь-якого повстання[101].

Армія імперських Чола здебільшого складалася з кайколарів («полків»), що були імператорськими військами та отримували регулярні виплати зі скарбниці[102]. За часів Раджараджі Чола I було бл. 70 кайлокарів, більшість з яких були піхотними, 2 складали слонячий корпус, 1 — кінноту, 13 — гвардію, 2 — особисту охорону імператора.

Укріплення були здебільшого зроблені з цегли, але також використовувалися камінь, дерево та глина[103][104]. Згідно з давнім тамільським текстом «Сілападікарам» захищали свої форти за допомогою катапульт, які кидали каміння, величезних казанів з окропом або розплавленим свинцем, а також гаків, ланцюгів та пасток[105][106].

Набиралися вояки наступних типів: зі спадкових військових родин; з різних васальних племен; зі станів торговцями та ремісниками; найманці[107]. Для збору війська усю імперію було поділено на «комісаріати» (надапу). Армії для перетинання річок і морів допомагала установа паянам[108].

Командування

[ред. | ред. код]

Імператор був верховним головнокомандувачем[109]. За відсутності правителя великі військовими кампанії керував сенатіпати, за інших обставин армії очолювали талапаті, аніпаті, данданаяка.

Зброя

[ред. | ред. код]

Вояки використовували мечі, луки, дротики, списи та сталеві щити[110].

Флот

[ред. | ред. код]
Докладніше: Флот імперії Чола

Відіграв життєво важливу роль у розширенні імперії, включаючи завоювання островів Шрі-Ланки та Великі Зондські[111]. Флот зріс як за розмірами, так і за статусом під час імперських Чола. З 900 по 1100 рік військово-морський флот виріс з невеликої структури до потужного важеля влади та дипломатичного символу в Азії, але його значення поступово зменшилося, коли Чола вели сухопутні битви[112]. Для захисту торговельних шляхів й морського узбережжя було створено окремий флот «Караїппадайїлаар» на чолі із тандалнаягамом[113].

Припускають, що морські битви, які вели Чола, були сухопутними битвами на кораблях, а кораблі, що використовувалися, були транспортами, що використовувалися для перевезення армії[114]. Також можливо, що Чола не брали участі в морських битвах — битви відбувалися на суші. Незважаючи на їхній морський зв'язок, вони не залишили жодних слідів морської чи корабельної іконографії[115].

У написах Раджендри Чоли згадується термін калам, який є звичайним терміном для позначення корабля. У тамільському написі з Баруса (Суматра), датованому 1088 роком згадується мараккалам (дерев'яний корабель). Ймовірно він був найбільшим. Трохи меншим за нього був доні. У 4 рази за меншим за мараккалам був падава[116].

Командувачі флотом користувалися великою повагою та престижем, а в деяких випадках також виконували роль дипломатів.

Вірування

[ред. | ред. код]

Загалом Чола були послідовниками індуїзму. Хоча Чоли збудували свій найбільший і найважливіший храм, присвячений Шиві, невідомо, чи були вони послідовниками лише шиваїзму, чи не були прихильно налаштовані до інших вірувань[117]. Парантака II був відданим Вішну[118]. У період Пізніх Чола були випадки нетерпимості до вішнуїтів, особливо до їхнього ачар'ї Рамануджи[119].

Раджараджа Чола I захищав буддистів і забезпечив будівництво Чудамані Віхари, буддійського монастиря в Нагапаттінамі[120].

Храми діяли як місця поклоніння, так і центри економічної діяльності[121].

Культура

[ред. | ред. код]

Освіта

[ред. | ред. код]

Було створено працю з тамільської граматики «Наннул», що містить 5 розділів граматики і є однією з найвидатніших нормативних граматик літературної тамільської мови[122].

Освіта в сучасному розумінні не вважалася важливою; є непрямі докази того, що деякі сільські ради організовували школи для навчання дітей основам читання та письма[123], хоча немає жодних доказів систематичної системи освіти для мас. Професійна освіта здійснювалася через спадкове навчання, в якому батько передавав свої навички синам. Тамільська мова була засобом освіти для мас; монастирі (матха або гатіка) були центрами навчання та отримували державну підтримку[124].

Медицина

[ред. | ред. код]

Лікарні утримувалися Чола, які надавали землі для цієї мети. Лікарня перебувала під управлінням головного лікаря, якому щорічно платили 80 каламів рису, 8 касу та надавали земельний наділ. Окрім лікарів, серед інших оплачуваних працівників були медсестра, цирульник, який виконував незначні операції, та санітар, що відповідав за обмивання[125].

Література

[ред. | ред. код]

Під патронажем династії розвивалася тамільська література. «Калінгаттупарані» Джаямкондара — це приклад наративної поезії, яка проводить чітку межу між історією та вигаданими умовностями. Ця поема описує події під час війни Кулотунги I в Східних Гангах, зображує пишність та обставини війни, а також жахливі подробиці поля бою[126][127]. Оттакуттан був сучасником Кулоттунга I, якому присвятив поему «Кулотунга Чола Ула», і служив при дворах трьох його наступників[128].

Поет Камбар був активним за часів правління Кулотунги III. Його епічна поема «Рамаватарам» є класикою тамільської літератури; хоча автор стверджує, що він дотримувався «Рамаяни» Вальмікі, загальновизнано, що його робота не є простим перекладом чи адаптацією санскритського епосу[129].

З релігійної літератури того періоду відомим є упорядкування шиваїтського канону в 11 книг Намбі Андара Намбі, що діяв у 2-й пол. X ст.[130] Відносно мало вішнуїтських творів було написано протягом періоду пізніх Чола, можливо, через очевидну ворожість правителів до них[131].

Архітектура

[ред. | ред. код]

Особливо проявилося в будівництві храмів[36], збудованих не тільки як центри поклоніння, але й центри економічної активності[132][36].

Image
Віджаялая Чолесварам

Перші зачатки храмової архітектури Чола зафіксовано в часи залежності останніх від Паллавів. Храмова архітектура розвивалася від ранніх печерних храмів та монолітних храмів Мамаллапурама Паллавів. Написи Адітьї I свідчать про те, що він збудував низку храмів вздовж берегів річки Кавері. Ці храми були цегляними. Віджаялая Чолесварам поблизу Пудуккоттая в Тамілнаді є прикладом збереженої ранньої будівлі Чола. Стиль цієї споруди чітко демонструє вплив Паллавів. Вона має незвичайне розташування круглої гарба гріха (де перебуває божество) всередині квадратного пракара - кругового коридору. Над ним височіє вімана в чотири зменшувані поверхи, з яких три нижні квадратні, а верхній круглий. Кожен рівень відділений від наступного карнизом. Вся споруда увінчана куполом, який, у свою чергу, увінчаний кам'яною каласа - гербом. Всередині на стінах можна побачити дуже слабкі сліди розписів. Є різьблення та висічені в скелях храми, подібні до архітектури Паллави, присвячені богу Вішну. Невеликий храм Нагешвари в Кумбаконамі також належить до того ж періоду.

Image
Варадхараджа Перумал

Храм Варадхараджа Перумал, присвячений індуїстському богу Мага Вішну, зведено у Тірубуванаї. Його споруджено у дравідському стилі за панування Парантаки I, храм є скарбницею архітектури Чола. Він має написи часів Парантаки I, Раджараджі I, Раджадхіраджі I[133]. Коранганата, присвячений богу Ранганатсі (формі Маха Вішну) у Срінівасаналлурі, являє собою невеликий храм з прекрасними скульптурами на кожній поверхні. Основа стіни має низку скульптурних міфічних тварин, що було унікальною особливістю архітектури Чола. Перший поверх зроблено з цегли, яка була оштукатурена. Храм вважається одним з чотирьох ранніх збережених храмів імперії Чола[134].

Храм Муварковіл в районі Пудуккоттай часів Парантаки II має три головні святині, що стоять поруч у ряд, присвячений богу Шиві, вздовж напрямку північ-південь, зверненими на захід. З цих трьох до наших днів дійшли лише дві – центральний та південний віманами. Від третьої, або північної, святині зберігся лише підвал. Архітектурний стиль цих святинь демонструє чітку відповідність з пізнішими храмами Чола[135].

Будівництво храмів отримало великий поштовх завдяки Раджараджі Чола I та Раджендрі Чола I. На ранній стадії цього періоду було збудовано низку менших святилищ. Серед них виділяється храм Тірувалисварам поблизу Тірунелвелі. Храм покритий вишуканими, добре скомпонованими скульптурами та фризами, деякі з яких містять комічні фігури. Весь карниз храмової вежі прикрашений візерунками з повзучих рослин та листя. Інші приклади таких храмів є Вайдянатха в Тірумалаваді та храм Уттара Кайласа в Танджавурі[136].

Найкращими зразками архітектури Чола цього періоду є велетенські храми в Танджавурі та Ґанґайконда-Чолапурамі. Особливістю храмів є вімани (або башти), які згодом змінилися на гопури (брами). Величний храм Шиви в Танджавурі,збудовий протягмо 1004— 1009 років, є вершиною південноіндійської архітектури[137]. Саме в цьому храмі вперше можна помітити дві гопури (вежі-брами, тут орієнтовані в одному напрямку). Вони архітектурно однолітки головної вімани та згадуються в написах як Раджараджан тірувасал та Кералантакан тірувасал. На стінах цього храму вигравірувано свідчення складних адміністративних та фінансових процедур, що стосуються щоденного управління храмом. Написи, окрім вичерпної історії того часу, містять повний перелік усіх металевих зображень, встановлених у храмі, яких налічується близько 66. Вони згадуються з описом найдрібніших деталей розміру, форми та композиції.

Image
Гопур храму Гангайконда-Чолапурами

Храм Гангайконда-Чолапурама у більшості деталей відповідає плану великого храму Танджавура, він має свої власні характеристики. Зі залишків видно, що він мав лише одну стіну огорожі та гопуру, тоді як храм Танджавура має дві гопури та огорожі. Він більший за планом, хоча й не такий високий. Храм, який утворює великий прямокутник, займає середину величезної стіни огорожі, побудованої переважно для оборонних цілей. Вімана має таку ж конструкцію, як і в Танджавурі, але кількість ярусів, що складають пірамідальну основу, становить лише вісім, порівняно з 13 у Танджавурі. Найважливіша відмінність полягає у введенні кривих замість чітких прямих ліній вімани Танджавура. Пірамідальне тіло має злегка увігнуті контури під кутами, тоді як боки вигнуті, створюючи дещо опуклий контур. Ці вигини підкреслюють красу форми вімани, хоча й відволікають від її величі та могутності[138].

Стиль Чола продовжував процвітати ще протягом століття та виражався у дуже великій кількості храмів. Храм Айраветасвара в Дарасурамі поблизу Танджавура, збудовано за часів правління Раджараджи II, є величною спорудою, типовою для етапу архітектурного розвитку. Цей храм має художні кам'яні колони та прикраси на стінах, виконані в стилі, що межує з маньєризмом, з акцентом на видовжених кінцівках та полірованих рисах обличчя. Найкращими серед них є темно-чорні базальтові фігури в храмових нішах Дакшінамурті, зображення Шиви на південній стороні в повчальній позі, а на західній - Шива, що виривається зі стовпа світла, щоб переконати Брахму та Вішну у своїй перевазі. Передній мандапам має форму величезної колісниці, запряженої кіньми[139].

Image
Храм Кампахешварар

Останнім прикладом цього періоду є храм Кампахешварар у Трібхуванамі, що було зведено за панування Кулотунги III[140].

Мистецтво

[ред. | ред. код]

Чола відомі своїми скульптурами та бронзовими виробами[141]. Бронзові фігури періоду Чола було створені за допомогою техніки точного лиття[142]. У санскритських текстах називається Мадху Уччіштта Відхана. Скульптори загалом дотримувалися іконографічних умовностей, встановлених давньою традицією, але вони також проявляли свою уяву в межах канонічної індуїстської іконографії та працювали з більшою свободою протягом XI—XII ст. В результаті скульптури та бронзові вироби демонструють класичну грацію, велич та смак.

Хоча кам'яна скульптура та зображення внутрішнього святилища, що наділяло храм силою, залишалися незмінними, зміна релігійних концепцій протягом періоду приблизно X століття вимагала, щоб божества брали участь у різноманітних публічних ролях, подібних до ролей людського монарха. В результаті було створено великі бронзові зображення, які виносили за межі храму для участі в щоденних ритуалах, процесіях та храмових святах. Круглі вушка та отвори, знайдені на основах багатьох цих скульптур, призначені для жердин, які використовувалися для перенесення важких зображень. Божества з бронзи, які брали участь у таких святкуваннях, було розкішно одягнено та прикрашено коштовними прикрасами.

Image
Скульптура Раджараджи Чола I

У період Чола було відлито набагато більше бронзових скульптур усіх розмірів, від масивних до мініатюрних, ніж раніше, що ще раз свідчить про важливість бронзової скульптури в цей період. Під час богослужіння ці зображення прикрашаються шовковими костюмами, гірляндами та інкрустованими коштовним камінням, що відповідає конкретному аватару та релігійному контексту. Декорування храмових бронзових фігур таким чином є традицією, якій щонайменше тисячу років, і такі прикраси згадуються в написах Чола X століття.

Image
Натараджа

Бронзові скульптури Чола мають мало складних орнаментів. У них ніжна грація, стримана та тиха витонченість, ефірна краса, і понад усе – життя, яке пульсує та вирує, тим самим оживляючи бронзову скульптуру. За допомогою міміки, жестів або мудр, загальної постави тіла та інших супутніх бронзових скульптур ми можемо уявити собі оточення та релігійний контекст фігури бога чи богині; який інструмент чи зброю він чи вона тримає; на що він чи вона спирається; і що він чи вона робить або збирається зробити. Найвідомішою з усіх бронзових скульптур такого штибу є Натараджа, що символічно зображує Шиву як володаря космічного танцю творення та руйнування[143]. Шиву оточує коло полум'я, що символізує всесвіт, вогонь якого тримається в лівій задній долоні Шиви. Його ліва передня рука схрещена на грудях, рука вказує в позі «слонячого хобота» (ґаджа хаста) на його підняту ліву ногу, що символізує звільнення. Його права нога топче карлика Апасмару, який символізує невігластво. Права передня рука Шиви піднята в жесті благословення «не боятися» (абхая мудра), а права задня рука тримає барабан, яким він відбиває такт танцю. Змія, символ Шиви, обвиває його руку. Його волосся тримає півмісяць – ще один символ – і невелике зображення Ганги, річкової богині, чиє стрімке падіння з небес на землю переривається сплутаним волоссям Шиви. Шиву як Натараджа або Адаваллар також супроводжує його дружина Шивакамі.

Image
Фреска «Жінки, що танцюють» бл. 1100 рік

В обхідному коридорі храму Шими в Таджавурі вибуло виявлено фрески. Це перші виявлені розписи Чола. Прохід коридору темний, а стіни з обох боків вкрито двома шарами розписів від підлоги до стелі. Дослідники виявили техніку, яка використовується в цих фресках. На каміння наноситься гладенький шар вапнякової суміші, який застигає два-три дні. За цей короткий проміжок такі великі розписи були намальовані натуральними органічними пігментами. Фрески мають палкий дух шиваїзму. Вони, ймовірно, були синхронізовані із завершенням будівництва храму Раджараджею Чолою I. У період Наяків розписи Чола було зафарбовано.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ K.A. Nilakanta Sastri, A History of Cyril and Lulu Charles, p 106
  2. ↑ "KING ASHOKA: His Edicts and His Times". www.cs.colostate.edu
  3. ↑ Ma. Ile Taṅkappā, Ā. Irā Vēṅkaṭācalapati. Red Lilies and Frightened Birds. Penguin Books India, 2011. p. xii.
  4. ↑ Sastri, K. A. N. (1984) [1935], The CōĻas, University of Madras, p. 20
  5. ↑ John Bowman, Columbia Chronologies of Asian History and Culture, p.401
  6. ↑ Archaeological News A. L. Frothingham, Jr. The American Journal of Archaeology and the History of the Fine Arts, Vol. 4, No. 1 (Mar., 1998), pp. 69–125
  7. ↑ Prasad, G. Durga (1988), History of the Andhras up to 1565 A. D., P. G. Publishers, p. 120
  8. ↑ Kalidos, Raju. History and Culture of the Tamils: From Prehistoric Times to the President's Rule. Vijay Publications, 1976. p. 43
  9. ↑ Sastri (1984), pp. 19–20
  10. ↑ Tripathi, Rama Sankar (1967), History of Ancient India, Motilal Banarsidass, p. 457
  11. ↑ Cholas I.
  12. ↑ R, Narasimhacharya (1942). History of the Kannada Language. Asian Educational Services. p. 48. ISBN 978-81-206-0559-6
  13. 1 2 The Cilappatikāram: The Tale of an Anklet. Translated by Parthasarathy, R. Penguin Books. 2004 [1993]. pp. 6–8. ISBN 978-0-14-303196-3
  14. ↑ Kulke, Hermann; Rothermund, Dietmar (2001), A History of India, Routledge, ISBN 978-0-415-32920-0, p. 104
  15. ↑ Sastri, K. A. N. (2002) [1955], A History of South India: From Prehistoric Times to the Fall of Vijayanagar, Oxford University Press, p. 116
  16. ↑ Sastri (2002), pp. 105–106
  17. ↑ Karashima, Noboru, ed. (2014). "States in Deccan and Kerala". A Concise History of South India: Issues and Interpretations. Oxford University Press. pp. 50–51
  18. ↑ Walking to Kataragama. International Centre for Ethnic Studies. 2007. ISBN 9789555801102.
  19. ↑ "27. King Killivazhavan". Archived from the original on 29 June 2020
  20. ↑ "Welcome to Sri Ranganathar Swamy Temple". Archived from the original on 30 October 2022.
  21. ↑ Sastri (2002), pp. 130, 135, 137
  22. ↑ Majumdar, R. C. (1987) [1952], Ancient India, Motilal Banarsidass Publications, p. 139
  23. ↑ , p. 268
  24. ↑ Kulke, Hermann; Rothermund, Dietmar (2001), A History of India, Routledge, p. 104
  25. ↑ Sastri (2002), p. 135
  26. ↑ K.A., Nilakanta Sastri (1955). A History of South India from Prehistoric to the Fall of Vijayanagar. Oxford University Press
  27. ↑ Hultzsch, Eugene (1911–1912). "Epigraphia Indica". Epigraphia Indica. 11: 339
  28. ↑ Chopra, P. N.; Ravindran, T. K.; Subrahmanian, N. (2003), History of South India: Ancient, Medieval and Modern, S. Chand & Company Ltd, p. 95
  29. ↑ Sastri (1984), pp. 104–105
  30. ↑ K.A., Nilakanta Sastri (1955). A History of South India from Prehistoric to the Fall of Vijayanagar. Oxford University Press. pp. Page=139–140
  31. ↑ K.A. Nilakanta Sastri (1984) [1935]. The CōĻas. Madras: University of Madras.
  32. ↑ Kulke, Hermann; Rothermund, Dietmar (2001), A History of India, Routledge, pp. 122–123
  33. ↑ Cholas I
  34. ↑ Ali, Daud. "The Death of a Friend: Companionship, Loyalty and Affiliation in Chola South India." Studies in History, vol. 33, no. 1, Feb. 2017, pp. 36–60.
  35. ↑ Hermann Kulke; D. Rothermund (2001). A History of India. Routledge. ISBN 0-415-32920-5.
  36. 1 2 3 4 Keay, John. India: A History. New Delhi: Harper Collins Publishers. ISBN 0-002-55717-7.
  37. ↑ Eraly, Abraham (2011), The First Spring: The Golden Age of India, Penguin Books, p. 68
  38. ↑ Ronald Findlay, Kevin H. O'Rourke, Power and Plenty: Trade, War, and the World Economy in the Second Millennium, p.67
  39. ↑ Дані написів Раджендри 14 року правління. K.A. Nilakanta Sastri, The CōĻas, pp. 211—220
  40. ↑ Meyer, Milton Walter (1997). Asia: a concise history. Lanham, Md: Rowman & Littlefield Publishers. ISBN 0-8476-8063-0.
  41. 1 2 Sastri, K. A. Nilakanta (1958). History of South India
  42. ↑ Anirudh Kanisetti (2025). Lords Of Earth And Sea A History Of The Chola Empire (2025
  43. ↑ "RAJAMAHENDRAVARAM MUNICIPAL CORPORATION". rmc.ap.gov.in
  44. ↑ http://www.wisdomlib.org (5 August 2017). "Kulottunga I (a.d. 1070 to 1125) [Chapter I]"
  45. ↑ Encyclopaedia of Untouchables Ancient, Medieval and Modern by Raj Kumar p.116
  46. ↑ Tripathi (1967), p. 471
  47. ↑ Journal of the Sri Venkatesvara Oriental Institute. 5–7. Sri Venkatesvara Oriental Institute: 64
  48. ↑ Sailendra Nath Sen (1999). Ancient Indian History and Civilization. New Age International. p. 487
  49. ↑ K.A. Nilakanta Sastri, K.A (2002) [1955]. A History of South India. New Delhi: OUP.
  50. ↑ P. K. S. Raja (1966). Mediaeval Kerala. Navakerala Co-op Publishing House. p. 47
  51. ↑ Ē. Kē Cēṣāttiri (1998). Sri Brihadisvara, the Great Temple of Thanjavur. Nile Books. p. 24
  52. ↑ Stein, Burton (1990). "Vijayanagara". The New Cambridge History of India. Vol. 1. Cambridge University Press. p. 57
  53. ↑ Majumdar, R.C (1987). Ancient India. India: Motilal Banarsidass Publications. ISBN 8-120-80436-8.
  54. ↑ Tripathi (1967), p. 457
  55. ↑ Sastri (2002), p. 113
  56. ↑ Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. - С.191
  57. ↑ Farooqui Salma Ahmed, Salma Ahmed Farooqui, A Comprehensive History of Medieval India, p.25
  58. ↑ N. Jayapalan, History of India, p.171, ISBN 81-7156-914-5
  59. ↑ Sastri (2002), p. 150
  60. ↑ Stein (1998), p. 20
  61. ↑ Stein, Burton (31 December 1975), "The State and the Agrarian Order in Medieval South India: A Historiographical Critique", Essays on South India, University of Hawaii Press, pp. 64–91
  62. ↑ Stein (1998), p. 26
  63. ↑ Talbot, Austin Cynthia (2001), Pre-colonial India in Practice: Society, Region, and Identity in Medieval Andhra, Oxford University Press, p. 172
  64. ↑ Stein, Burton (January 1985). "Politics, peasants and the deconstruction of feudalism in medieval India". The Journal of Peasant Studies. 12 (2–3): 54–86
  65. 1 2 Gough, Kathleen (2008), Rural Society in Southeast India, Cambridge University Press, p. 29
  66. 1 2 S. Ganeshram, History of People and Their Environs: Essays in Honour of Prof. B. S. Chandrababu, p.319
  67. ↑ Carla M. Sinopoli, The Political Economy of Craft Production: Crafting Empire in South India, p.188
  68. ↑ Balasubrahmanyam, S (1977). Middle Chola Temples Rajaraja I to Kulottunga I (A.D. 985–1070). Oriental Press. p. 291. ISBN 9789060236079.
  69. ↑ Sastri (2002), p. 185
  70. ↑ Sastri (1984), p. 477
  71. ↑ Mukund, Kanakalatha (1999), The Trading World of the Tamil Merchant: Evolution of Merchant Capitalism in the Coromandel, Orient Blackswan, pp. 30–32
  72. ↑ Ramaswamy (2007), p. 86
  73. ↑ Mukund (1999), pp. 30–32
  74. ↑ Lallanji Gopal, History of Agriculture in India, Up to c. 1200 A.D., p.501
  75. ↑ Francis D. K. Ching, Mark M. Jarzombek, Vikramaditya Prakash, A Global History of Architecture, p.338
  76. ↑ Eraly, Abraham (2011), The First Spring: The Golden Age of India, Penguin Books, p. 208
  77. ↑ Ramaswamy, Vijaya (2007), Historical Dictionary of the Tamils, Scarecrow Press, p. 20
  78. ↑ Singh, Upinder (2008), A History of Ancient and Early Medieval India: From the Stone Age to the 12th Century, Pearson Education India, p. 599
  79. ↑ Radhika Seshan, Trade and Politics on the Coromandel Coast: Seventeenth and Early Eighteenth centuries, p.18
  80. ↑ Singh (2008), p. 599
  81. ↑ G. K. Ghosh, Shukla Ghosh, Indian Textiles: Past and Present, p.123–124
  82. ↑ P. V. L. Narasimha Rao, Kanchipuram: Land of Legends, Saints and Temples, p.134
  83. ↑ Ramaswamy (2007), p. 51
  84. ↑ J.-S. Park K. Rajan R. Ramesh (2020). "High-carbon steel and ancient sword-making as observed in a double-edged sword from an Iron Age megalithic burial in Tamil Nadu, India". Archaeometry. 62 (1): 68–80
  85. ↑ Schmidt, Karl J. (1995), An Atlas and Survey of South Asian History, M.E. Sharpe, p. 32
  86. ↑ Mukund (1999), p. 29-30
  87. ↑ Rothermund, Dietmar (1993), An Economic History of India: From Pre-colonial Times to 1991 (Reprinted ed.), Routledge, p. 9
  88. ↑ The Cilappatikāram: The Tale of an Anklet. Translated by Parthasarathy, R. Penguin Books. 2004 [1993]. pp. 37, 48. ISBN 978-0-14-303196-3
  89. ↑ The Cilappatikāram: The Tale of an Anklet. Translated by Parthasarathy, R. Penguin Books. 2004 [1993]. p. 48. ISBN 978-0-14-303196-3
  90. ↑ Nilakanta Sastri, K.A. (1935). The CōĻas, University of Madras, Madras (Reprinted 1984). pp 604
  91. ↑ Nilakanta Sastri, K.A. The CōĻas, 1935. pp 316
  92. ↑ Kulke, Hermann; Rothermund, Dietmar (2004). A History of India. Berlin: Psychology Press, р.117
  93. ↑ Devare, Hema (2009), "Cultural Implications of the Chola Maritime Fabric Trade with Southeast Asia", in Kulke, Hermann; Kesavapany, K.; Sakhuja, Vijay (eds.), Nagapattinam to Suvarnadwipa: Reflections on the Chola Naval Expeditions to Southeast Asia, Institute of Southeast Asian Studies, p. 179
  94. ↑ Mukherjee, Rila (2011), Pelagic Passageways: The Northern Bay of Bengal Before Colonialism, Primus Books, p. 105
  95. ↑ Showick Thorpe, Edgar Thorpe, The Pearson General Studies Manual 2009, 1st ed., p.59
  96. ↑ Singh, Upinder (2008), A History of Ancient and Early Medieval India: From the Stone Age to the 12th Century, Pearson Education India, p. 54
  97. ↑ Items from the Chola dynasty
  98. ↑ Chola Coins
  99. ↑ RajaRaja Chola : 985 - 1014. Copper massa coins
  100. ↑ Barua, Pradeep (2005), The State at War in South Asia, University of Nebraska Press, p. 18
  101. ↑ A Global History of Pre-Modern Warfare: Before the Rise of the West, 10,000 BCE–1500 CE. Routledge. 14 September 2021. ISBN 9781000432121.
  102. ↑ Sen, Sailendra Nath (1999), Ancient Indian History and Civilization, New Age International, p. 491
  103. ↑ Dehejia, Vidya (1990), The Art of the Imperial Cholas, Columbia University Press, p. 79
  104. ↑ Subbarayalu, Y. (2009), "A Note on the Navy of the Chola State", in Kulke, Hermann; Kesavapany, K.; Sakhuja, Vijay (eds.), Nagapattinam to Suvarnadwipa: Reflections on the Chola Naval Expeditions to Southeast Asia, Institute of Southeast Asian Studies, pp. 97–99
  105. ↑ Eraly, Abraham (2011), The First Spring: The Golden Age of India, Penguin Books, p. 176
  106. ↑ Rajasuriar, G. K. (1998), The history of the Tamils and the Sinhalese of Sri Lanka, p. 15
  107. ↑ Sastri 1992b: 745-7
  108. ↑ The Encyclopedia of Military History from 3500 B.C. to the Present, Page 1458–59 by Richard Ernest Dupuy, Trevor Nevitt Dupuy -1986
  109. ↑ Sakhuja, Vijay; Sakhuja, Sangeeta (2009), "Rajendra Chola I's Naval Expedition to South-East Asia: A Nautical Perspective", in Kulke, Hermann; Kesavapany, K.; Sakhuja, Vijay (eds.), Nagapattinam to Suvarnadwipa: Reflections on the Chola Naval Expeditions to Southeast Asia, Institute of Southeast Asian Studies, p. 88
  110. ↑ Menon, R. V. G., Technology and Society, p.15
  111. ↑ Pradeep Barua, The State at War in South Asia, p.17
  112. ↑ Sastri (2002), p. 175
  113. ↑ Subbarayalu, Y. (2009). "A Note on the Navy of the Chola State". In Kulke, Hermann; Kesavapany, K.; Sakhuja, Vijay (eds.). Nagapattinam to Suvarnadwipa: Reflections on the Chola Naval Expeditions to Southeast Asia. Singapore: Institute of Southeast Asian Studies. pp. 92–93. ISBN 978-981-230-937-2.
  114. ↑ Majumdar, Romesh Chandra (2001). The History and Culture of the Indian People, Volume V: The Struggle for Empire. Mumbai: Bharatiya Vidya Bhavan, р.251
  115. ↑ Rao, K.V. Ramakrishna (2007). "The Shipping Technology of Cholas" (PDF). 27th Annual South Indian History Congress: 326–345
  116. ↑ Subbarayalu, Y. (2009). "A Note on the Navy of the Chola State". In Kulke, Hermann; Kesavapany, K.; Sakhuja, Vijay (eds.). Nagapattinam to Suvarnadwipa: Reflections on the Chola Naval Expeditions to Southeast Asia. Singapore: Institute of Southeast Asian Studies. pp. 93–94. ISBN 978-981-230-937-2.
  117. ↑ "Darasuram Temple Inscriptions". What Is India (2007-01-29). Retrieved on 2013-07-12.
  118. ↑ Tripathi (1967), p. 480
  119. ↑ Vasudevan, Geeta (2003), Royal Temple of Rajaraja: An Instrument of Imperial Cola Power, Abhinav Publications, p. 104
  120. ↑ Sastri (1984), p. 214
  121. ↑ Vasudevan, Geeta (2003), Royal Temple of Rajaraja: An Instrument of Imperial Cola Power, Abhinav Publications, pp. 20–22
  122. ↑ Spuler, Bertold (1975), Handbook of Oriental Studies, Part 2, BRILL, p. 194
  123. ↑ Scharfe, Hartmut (2002), Education in Ancient India, Brill Academic Publishers, p. 180
  124. ↑ Sastri (2002), p. 293
  125. ↑ N. Jayapalan, Economic History of India, p.49
  126. ↑ Chopra, P. N.; Ravindran, T. K.; Subrahmanian, N. (2003), History of South India: Ancient, Medieval and Modern, S. Chand & Company Ltd, p. 116
  127. ↑ Sastri (2002), pp. 20, 340–341
  128. ↑ Encyclopaedia of Indian literature, vol. 1, p 307
  129. ↑ P S Sundaram (3 травня 2002). Kamba Ramayana. Penguin Books Limited. с. 18–. ISBN 978-93-5118-100-2
  130. ↑ Sastri (2002), pp. 342–343
  131. ↑ Sastri (1984), p. 681
  132. ↑ Vasudevan, Geeta (2003). Royal Temple of Rajaraja: An Instrument of Imperial Cola Power. New Delhi: Abhinav Publications. ISBN 81-7017-383-3.
  133. ↑ Ayyar, P. V. Jagadisa (1982). South Indian Shrines: Illustrated. Asian Educational Services. p. 182. ISBN 9788120601512
  134. ↑ B. S., Chandrababu; S., Ganeshram; C., Bhavani (2011). History of People and Their Environs: Essays in Honour of Prof. B.S. Chandrababu. Bharathi Puthakalayam. p. 35. ISBN 9789380325910
  135. ↑ Nilakanta Sastri, A History of South India, p420
  136. ↑ Nilakanta Sastri, A History of South India, p421
  137. ↑ Nilakanta Sastri, A History of South India, p422
  138. ↑ Nilakanta Sastri, A History of South India, pp423–424
  139. ↑ Nilakanta Sastri, A History of South India, pp424–425
  140. ↑ Chopra, P.N; Ravindran, T.K; Subrahmanian, N (2003) [2003]. History of South India; Ancient, Medieval and Modern. New Delhi: S. Chand & Company Ltd., p 129
  141. ↑ Chopra et al., p 186
  142. ↑ Wolpert, Stanley A (1999). India. Berkeley: University of California Press, p.158
  143. ↑ Wolpert, p174
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чола&oldid=48062680