richka

Наташа сказала:" Ти дуже змінилась після народження Мефодика". Тобто, мої читальні смаки змінились.
Я думала-думала, і якось згадала своє дитинство, і як я мене мучили ті книжки, зі страшним і гірким, досі пам"ятаю епізод з книжки Осеєвої про Дінку, там про дідуся бідного, і він хотів випити склянку окропу з цукром, але чомусь той окріп у нього забрали... І я спати не могла, як тільк згадувала той окріп.
А потім - це пройшло. Я постійно читала про вбивства і страждання, і нічого не боліло, і засиналось легко, і це був такий дорослий відсторонений погляд, мовляв, в житті і таке трапляється.
Поки не завагітніла. І не народила сина.
Виявилось, що нікуди мої реакції на сумні епізоди не поділись. Вони утрамбувались десь в куточку, а після вагітності - гуртом випхались на волю. Всі - на волю! І я знову не могла заснути, бо хмільницьку єврейку вели розстрілювати, а вона несла немовля на руках...
Часом я ще й зустрічаю ідеї щодо дитячої літератури, от занадто вона в нас солодка, дітям потрібно читати про смерть і страждання. Але Мефодя такого не хоче. Він плаче, бо лелека полетів у теплі краї, а равлик за ним сумує. Ми читаємо "Улюблені вірші", і я вже знаю, що ось цей вірш - не сподобається, до сліз доведе.

Поки що для себе вирішила - мені таке не потрібно. Досить з мене смертей і страждань, начиталась і набачилась. Хочу сто відсотків позитиву. Або чай з суницями.