День народження треба святкувати до півсотні, а потім лише відмічати, бо святкувати нема чого. Якщо тільки те, що дожив до певної дати, а міг вже і ласти склеїти.
Прокинулася я у свій день, а Петрович і каже, що він вже дрова попалив і час вже шашлик на шампур надівати, тобто мені треба хутенько вставати, бігом салат різати і накривати на стіл у віранді.
Віроччина кішка Даша, коли усім котам стало ясно, що Шушару таки вбили, вирішила, що святе місце пусто не буває, і вона по праву дружини може зайняти ласеньке місце, де тітка годує. Я, звичайно, переживаючи за Шушару, її весь час відправляла додому. Але Даша знала, чим мене улестити і принесла мишу. Здоровенну, цілу, навіть голову не одгризла. І поклала під ґанком. Я розчулилася, звичайно. І стала годувати Дашу, як колись Шушару, бо вона худа і страшна.
Так от Даша дуже добре розуміє, що, коли приїжджає хазяїн, то їдять смачне, і котам перепадає.
Сіли ми з Петровичем на віранді, сонечко вже високо, восьма година, шашлик чудовий, горілочка із сльозою, лєчо домашнє, салат зелений, хлібчик теплий.
Посиділи трошки, випили за мене, за батьків, тата пом’янули, за дітей і онучок, за Петровича, доки шашлик не закінчився, і пішли помідори підв’язувати.
Даші теж м’ясця перепало.
Ввечері Петрович з’їздив за тортиком, попили чаю.
Чудовий День Народження вийшов.
Прокинулася я у свій день, а Петрович і каже, що він вже дрова попалив і час вже шашлик на шампур надівати, тобто мені треба хутенько вставати, бігом салат різати і накривати на стіл у віранді.
Віроччина кішка Даша, коли усім котам стало ясно, що Шушару таки вбили, вирішила, що святе місце пусто не буває, і вона по праву дружини може зайняти ласеньке місце, де тітка годує. Я, звичайно, переживаючи за Шушару, її весь час відправляла додому. Але Даша знала, чим мене улестити і принесла мишу. Здоровенну, цілу, навіть голову не одгризла. І поклала під ґанком. Я розчулилася, звичайно. І стала годувати Дашу, як колись Шушару, бо вона худа і страшна.
Так от Даша дуже добре розуміє, що, коли приїжджає хазяїн, то їдять смачне, і котам перепадає.
Сіли ми з Петровичем на віранді, сонечко вже високо, восьма година, шашлик чудовий, горілочка із сльозою, лєчо домашнє, салат зелений, хлібчик теплий.
Посиділи трошки, випили за мене, за батьків, тата пом’янули, за дітей і онучок, за Петровича, доки шашлик не закінчився, і пішли помідори підв’язувати.
Даші теж м’ясця перепало.
Ввечері Петрович з’їздив за тортиком, попили чаю.
Чудовий День Народження вийшов.